автор: психолог, психотерапевт Олександр Поповський
Вивчаючи одну із основних робіт Фройда по дослідженню культурології, релігії та моралі, я зацікавився знаходженням співзвучності цієї роботи з сучасним світом, насамперед в нашій країні, культурі.
Для того, щоб звернутись до сьогодення, вважаю необхідним, спробувати продемонструвати читачам центральний зміст ідеї, яку хотів донести до нашої свідомості геній XX століття Зігмунд Фройд.
Тому, пропоную уявну подорож в 1912 рік, в той час, коли Фройд почав працювати над однією із найпотужніших своїх робіт.
Фройду було 57 років, він вже звабив світ психоаналізом. Його учень та колега Карл Юнг написав статтю “Аналогії між психічною репродукцією невротиків та первісних людей”. Фройд ретельно слідкував за чистотою психоаналітичного методу, саме тому, періодично критикував Юнга, за його спробу пояснювати деякі хвороби через міфічні моделі. Цього разу робота Юнга не була виключенням, де прослідкувалась ціла низка міфічних моделей.
Фройд будучи сам атеїстом, цікавився релігією, але виключно з точки зору науки, дослідження. Думаю, що саме бажання показати Юнгові силу чистого психоаналітичного методу та інтерес до релігії, культури, підштовхнули розпочати нову роботу.
Він почав з вивчення величезної кількості досліджень та робіт, які були присвячені культурі та життю первісних людей. Зокрема це роботи Джеймса Фрезера, Робертсона Сміта, Чарльза Дарвіна, Вундта, Аткінсона.
В результаті ретельного вивчення основних на той час досліджень, поступово, почали народжуватись статті. Спершу “Страх інцесту”, далі “Табу та амбівалентність переживань”, наступна стаття “Анімізм, магія та всемогутність думки”, і нарешті остання, узагальнююча “Інфантильне повернення тотемізму”.
В 1913 році всі ці статті були об’єднані в одну книгу під назвою “Тотем і табу”. Досить швидко ця робота отримала популярність, визнання і звичайно же, критику.
Фройд на основі вищеназваних робіт, зокрема Фрезера та Аткінсона, показує життя стародавніх племен, їхні порядки, правила, культуру та мораль.
В кожній первісній общині, племені є щось подібне родинної основи племені. Це явище має назву тотем, що в перекладі з мови оджибуєй, значить “його походження”. Тотемом може бути тварина, рослина або явище природи, яке вважається за родинну основу племені. Належність до тотему означає значно більше ніж кровна родинність, тотем породжує екзогамні стосунки, де заборонені інтимні стосунки між родичами. Порушення законів тотему небезпечно для всього племені і карається як тяжкий злочин.
Звичайно, що для чогось над цінного, тобто тотему, необхідно було обмеження та заборона. Полінезійське слово “табу” по своєму змісту означає щось святе і одночасно страшне і заборонене. В табуірованних заборонах відсутня логіка, і походження його незрозуміле. В якості мети, табу – захист важливих персон, захист від всяких небезпек. Покарання за порушення здійснювалось внутрішніми автоматично діючими чинниками. Порушене табу мстить саме за себе, але кара розповсюджується на всю общину.
Таким чином, уже перші системи покарання людства були пов’язані з табу. Сила, притаманна табу, носить магічний, чарівний характер. Позбавитись табу люди намагались також через “церемонії покаяння”. Фройд тут звертає увагу на схожість сучасних моральних обмежень з примітивним табу. Він наголошує на сучасному неврозі нав’язливості як на “хворобі табу”. Нав’язливі заборони такі ж загадкові та немотивовані як і табу, вони виникають в результаті внутрішньої загрози покарання. Як і в випадку табу, при неврозі нав’язливості важливу роль відіграє, як приклад, заборонене доторкування, та як результат, страх та бажання торкання. Тут Фройд говорить про схожість причин церемоніальних дій та збуджень, виходжених із заборони. Яскравим прикладом є бажання дитини доторкнутися та заборона цієї дії. В результаті чого бажання доторкування опинилось витісненим і перейшло в несвідому частину. Заборона та потяг збереглись, потяг — тому, що він був просто витіснений, але збережений. Заборона тому, що з його зникненням, потяг опинився би в свідомості і був би задоволений. Таким чином, виникла психічна фіксація, яка не підлягає вирішенню. Саме тут по відношенню до одного і того же об’єкта виникає “амбівалентна поведінка”. Тобто, один елемент, наприклад заборона, усвідомлюється, другий (потяг) залишається в несвідомій частині. При цьому Фройд стверджує, що потяг “вміє замість забороненого знаходити сурогати — заміщувані об’єкти та дії”. Пануюче тепер напруження в психічній сфері проявляється, особливо в “компромісних діях”, як намір покаяння щоб позбутися почуття вини.
Спираючись на знанні про невроз настирливості, Фройд говорить: Табу є стародавня заборона, нав’язана зовні авторитетом, і направлена проти потужних потягів людей. Бажання порушити його зберігається в їх несвідомому; люди, дотримуючись табу, відчувають амбівалентне відношення до того, що підлягає табу. Приписувана табу чудо діюча сила зводиться до здібності вводити людей в спокусу; вона веде себе як заразна хвороба, бо приклад заразний, а заборонене бажання зміщується в несвідоме на інше.”
По Фройду, за неврозом стоять насамперед сили сексуального потягу, тоді як у випадку з табу “заборонене доторкування має не тільки сексуальне значення, але і більш загальне значення нападу, присвоєння, визнання своєї особистості. В результаті Фройд підходить до важливого висновку: “Неврози, з однієї сторони, демонструють явну та глибоку схожість з великими соціальними творами мистецтва, релігії та філософії, а з іншої сторони, проявляються як викривлення останніх. Можна припустити, що істерія представляє собою карикатуру на витвори мистецтва, невроз нав’язливості — карикатуру на релігію, параноїчна нісенітниця — карикатурне викривлення філософської системи. Це пояснюється тим, що неврози представляють собою асоціальні утворення; вони намагаються приватними засобами створити те, що в суспільстві виникло завдяки колективній роботі.”
Далі Фройд порівнює відношення дитини та первісної людини до тварини. Через клінічну картину фобії тварин у дитини він знаходить причину страху в батьку для хлопчика, і стверджує, що хлопчик займає амбівалентну “емоційну позицію по відношенню до батька”, і звільнюється від напруження, якщо переносить ворожі переживання на сурогат батька — тварину. В цій моделі едипів комплекс і комплекс кастрації знову набирають теоретичного значення. Завдяки страху перед противником, своїм сексуальним інтересам, дитина ототожнює себе з твариною і реагує на неї так же амбівалентно, як і на батька. Точно так же первісні люди ідентифікують себе зі своєю твариною-тотемом і проявлять, як правило, до неї амбівалентні переживання.
Так, з однієї сторони, тотемна тварина була святково вбито, далі вона за особливою обрядовою трапезою з’їдалась. Така публічна церемонія була святом клану, загальною справою, як і релігія в цілому. Жертвоприношення і святкування були притаманні всім народам, жертвоприношення завжди супроводжувались святом, і не одне свято не обходилось без жертвоприношення. Святкове жертвоприношення дає можливість з радістю піднятись над особистими інтересами, підкреслити загальність між собою і божеством. Кожна окрема людина при цьому усвідомлює, що відбувається заборонена подія, яке може бути тільки виправдане за участю всіх разом. Після оплакування жертви відбувається радісне свято.
Далі Фройд розповідає про походження тотемної трапези в її історичному значенні. “Якось вигнані браття домовившись, вбили і з’їли свого батька, і тим поклали кінець батьківській орді. Об’єднавшись, вони осмілились і зробили те, на що би не зважились кожний окремо. Тепер вони в акті поїдання здійснили акт ідентифікації з суворим та сильним батьком, кожний присвоїв собі частину батькової сили. Тотемна трапеза, можливо, перше святкування людства, було повторенням та святкуванням в пам’ять цього знаменитого жахливого діяння, від якого багато чого взяло свій початок: соціальні організації, моральні обмеження та релігія”.
Фройд пов’язує амбівалентність емоційних стосунків у невротиків та дітей, з одного боку, та первісної людської орди — з другого. Після вбивства братами свого батька, у них виникло почуття покаяння, усвідомилось почуття провини. Мертвий батько став ще сильніше ніж був живим. Те, що він забороняв коли був живий, тепер сини почали забороняти самі собі. Вони опинились в психічному стані, добре нам відомому із психоаналізу “запізнілого послухання”. Вони відреклись від свого вчинку, оголосив недопустимим вбивство замінника батька — тотема, – і відмовились від плодів свого вбивства, заборонив собі доторкуватись до звільнених жінок. Усвідомивши почуття провини, сини створили два фундаментальних табу тотемізму, які повинні були спів падати з двома витісненими бажаннями едипового комплексу.
Тобто, тотемність для Фройда – “домовленістю з батьком, в якому останній обіцяв все, чого тільки могла чекати від батька дитяча фантазія: захист, піклування та бережливе ставлення, в обмін на що, синами була дана обіцянка шанувати його життя, тобто не повторювати діяння із-за якого загинув батько.”
З точки зору Фройда, всі виниклі пізніше релігії мають той же шлях
народження — це велика подія, після якого людство не може отримати спокою.
“Братству” стала важливою соціально об’єднувана заборона вбивати один одного, яка в кінці кінці, була розповсюджена і на не братів.
Таким чином, згідно Фройда, людське суспільство ґрунтується на “співучасницькі в спільно створеному злочині, релігія на усвідомленні почуття вини та розкаяння, моральність — десь на вимогах суспільства, десь на покаянні, виходячи із усвідомлення вини”.
Фройд просліджує дві нитки в тканині сучасних релігій, які, за його думкою, ведуть до відправного пункту будь якої релігії: мотив тотемної жертви та відношення сина до батька. Фройд посилаючись на психоаналітичне вивчення окремої людини, яке показує, що кожний створює бога по образу свого батька, що його відношення до бога залежить від відношення до фізичного батька і разом з ним сумнівається та змінюється, і бог, по своїй суті, є не що інше, як ідеалізований батько.
Межею заперечення злодіянь людини, по Фройду, є принесення божеству жертви, якої бог вимагав сам; потім людської жертви стало недостатньо: в жертву треба було принести тепер самого бога. Так Фройд вводить “запізніле послухання” сина в християнську релігію.
Порівнюючи сучасних людей та первісну орду, Фройд знаходить загальне в психічному рівні в масовій психіці, в якій відбуваються ті самі процеси, що і в житті окремої людини. Згідно Фройда, психічні процеси продовжуються в наступному поколінні завдяки, традицій та вербальному навчанню. На думку Фройда, кожна людина володіє несвідомою духовністю, яке передається по спадку від покоління до наступного покоління.
На мою думку, Фройду віртуозно вдалось, спираючись на результати досліджень індивідуального психоаналізу, застосувати його до проблеми зародження культури та релігії первісних людей. А це може означати, що ми, сучасники, є спадкоємцями та носіями цієї культури.
Працюючи над своєю роботою, Фройд не знав про нові дослідження в біології, де лікарем Клодом Бернарем доведено, що придбанні знання можуть передаватись по спадку, від покоління до покоління.
Таким чином, спираючись на вчення Фройда, фундаментом сучасного людського світу є почуття вини за здійснений злочин. Вина є несвідомою, і живе в душі кожної людини, на ній збудована вся сучасна культура з її правилами моралі та постійно зростаючими обмеженнями.
Замислюючись про тотем і табу сьогодення, що для нашого суспільства може бути священним тотемом, і що страшним табу, однозначну відповідь знайти важко, але спробувати цікаво.
Можливо тотемом для українців може бути щось над цінне, те, що може бути поєднуваною ідеєю, без якої, як здається, неможливе існування українців. Те, що може виступати як “родинна основа”, за яку варто боротися, яку є потреба ідеалізувати, яку необхідно цінувати.
Я думаю, що немає нічого для українців ціннішого та священного ніж незалежність, як сама ідея.
Вожді нашого “великого племені” використовують ідею незалежності, об’єднують і роз’єднують, маніпулюють, завдяки чому отримують владу і силу, непідступність.
Справді, ідея незалежності володарює, править українцями. Ми надаємо цій ідеї величезну силу, покладаємо потужні очікування. Здається, що незалежність є заміщенням бога, який захистить, спасе та втішить.
Саме бажання незалежності, значить бажання позбутися залежності. Це може означати, що насправді залежність від когось, чогось, може мати для нас українців величезну цінність. Це як залежність від самої ідеї досягнути незалежності.
Цікаво, що в маленьких дітей, дещо схожа проблема. Маючи величезне бажання відокремитись, бути самостійними, одночасно вони переживають величезний страх самостійності, відповідальності.
Думаю, що саме зараз, в своїх роздумах, я дуже близький до поняття табу в сьогоденні. Саме страх самостійності, самовираження, відповідальності і є перешкодою становлення як окремої особистості, так і суспільства в цілому.
Подібно первісним племенам, після спільно створеного злочину, з метою володарювання, вожді створювали правила та обмеження для одноплемінників, щось подібне відбувається і зараз, світ насправді мало в чому змінився.
Сьогодні, як мені здається, табу втілено в культуру, у вигляді страху та сорому індивідуалістичному та суспільному самовираженню, по відношенню до своєї думки, позиції, вчинку. Ця заборона, як і в часи первісних людей, вже є автоматичною і внутрішньою.
Так склалась наша суспільна історія, що культура сприймання себе, іншого, переповнена недовірою, соромом, агресією в вигляді байдужості. “Вождям” нашого великого племені, насправді, дуже зручно “правити” такими одноплемінниками. Адже не просто так, в засобах масової інформації, періодично подаються різноманітні “страшилки”. Коли єдиноплемінники знаходяться в страху, значить все в порядку, можна спокійно правити.
Це табу підтримується в суспільстві знеціненням просвітницької діяльності, вчителів. Здається, що владі невигідно, щоб громадяни були освіченими, самостійними. Неначе би, той досвід братів, які вбили свого батька, передався по спадку сучасним правителям. Вони тепер знають, що як тільки сини відчують свою силу та наберуться сміливості, тоді може повторитися давня історія вбивства авторитарного батька. Тобто, страх насамперед, породжується спочатку у сучасних правителів, страх втратити владу, які потім заражають цим страхом своїх виборців.
Амбівалентність сучасного українського суспільства в свідомому бажанні бути незалежними і заможними, але несвідомий страх самостійності, відповідальності, створює ситуацію невизначеності, породжує величезну кількість сумнівів і коливань.
Залишається тільки сподівання, що з часом, українці, розвиваючись та усвідомлюючи свої страхи, опори, зможуть відчути себе достатньо зрілими, щоб творити як особистісну самостійність, так і суспільну, відповідальну і зрілу незалежність.
Використана література:
1. Зігмунд Фройд “Тотем і табу”
2. Енциклопедія глибинної психології т.2 Франц Шледерер «Критика Фройдом суспільства, культури та релігії»
3. Паскаль Марсон “25 ключових книг по психоаналізу”
